Токсикологія (грец. toxicon — отрута + logos — слово) — розділ медицини, який вивчає закони взаємодії живого організму та отрути (див. Отрути).
Токсикологія базується на вченні про рух токсичних речовин в організмі: шляхи їх надходження, розподілу, метаболізму та виділення. Вік токсикології як галузі медичних знань прийнято порівнювати з віком медицини. Найбільш видатним послідовником цього напрямку був Парацельс (1493–1541). Він заклав основи сучасної Т., довів, що отрута — хімічна речовина з певною структурою, від якої залежить її токсичність, а від лікарської речовини вона відрізняється лише величиною дози. Відтоді базою токсикологічних досліджень став експеримент, а не філософські погляди. Видатний токсиколог М.Д.Б. Орфіла (1787–1853) першим спробував визначити закономірність у відношеннях між фізико-хімічними властивостями і біологічною дією відомих йому отрут в експериментах на тваринах та при клінічних спостереженнях. Йому належить перше визначення Т. як самостійної науки про токсичні властивості хімічних речовин. М.Д.Б. Орфіла першим звернув увагу на необхідність хімічного аналізу біологічного середовища організму для об’єктивного юридичного підтвердження отруєння як причини смерті й запропонував цілу низку хімічних тестів для визначення отрут в організмі людини; деякі з них використовуються й нині. Він показав можливість об’єктивної диференційної діагностики отруєнь і заклав основи для розвитку судової Т. У Росії вагомий внесок у створення наукової Т. зробив Г.І. Блосфельд (1798–1894), який вперше ввів вивчення Т. як самостійної дисципліни в Казанському університеті і створив перший посібник з судової Т. Значний внесок у розвиток Т. зробили такі вчені, як І.М. Сєченов, І.П. Павлов, К. Бернар, М.В. Лазарєв, В.М. Карасик та ін. Київська школа Т. відома розвитком клінічних досліджень завдяки роботам А.І. Черкеса (1894–1974) та інших учених, які вивчали гострі отруєння сполуками важких металів. Вони запропонували для клінічної практики антидотний препарат Унітіол.
Завдання токсикології:
- виявлення та характеристика токсичних властивостей хімічних речовин, здатних викликати в організмі людини чи тварини патологічні зміни, а також вивчення умов, за яких ці властивості з’являються, поширюються й зникають. Взаємодія отрути з організмом вивчається у двох аспектах: як впливає речовина на організм (див. Токсикодинаміка) і що відбувається з речовиною в організмі (див. Токсикокінетика);
- визначення зони токсичної дії хімічної речовини, що становить зміст токсикометрії (див. Токсикометрія);
- вивчення клінічних та патоморфічних ознак інтоксикації при різних шляхах надходження отрути в організм. У цьому аспекті інтоксикація характеризується як хімічне ураження організму, тому завдання токсиколога — встановити локалізацію дії отрути та загальну реакцію організму. Одержання інформації про токсичне ураження організму необхідне для використання ефективних протиотрут (антидотів) та інших засобів лікування людини, а також засобів запобігання отруєнню. У зв’язку з цим велике значення має визначення вибіркової токсичності отрути, тобто її здатності уражати клітини та тканини окремих органів, не зачіпаючи при цьому інших, з якими отрута не контактує;
- розроблення основ екстраполяції на людину даних, одержаних під час експерименту на тваринах.
При створенні нового ЛП клінічні дослідженя при участі людей обов’язкові, але точні значення смертельних доз для людини не встановлені, тому при екстраполяції експериментальних даних на людину необхідно застосовувати таке правило: якщо смертельні дози для 4 типів лабораторних тварин (мишей, щурів, морських свинок, кролів) відрізняються в 3 рази і менше, то існує висока вірогідність (70%), що ці дози будуть смертельними і для людини.
Токсикологія має такі розділи: теоретична (експериментальна), профілактична (гігієнічна), клінічна Т. та спеціальні види Т. 1) Теоретична (експериментальна) Т. вирішує проблеми виявлення головних законів взаємодії отрути та організму і містить підрозділи: токсикокінетика та токсикодинаміка; 2) профілактична (гігієнічна) Т. вивчає проблеми ступеня небезпеки і розробляє засоби запобігання та захисту від токсичної дії хімічних речовин у навколишньому середовищі. Профілактична т. має екологічний характер і містить підрозділи: комунальна, промислова, сільськогосподарська, харчова та побутова т.; 3) клінічна т. досліджує захворювання хімічної етіології (хвороби людини, викликані хімічними речовинами). Основні підрозділи клінічної Т.: т. гострих захворювань хімічної етіології, які розвиваються у разі одномоментної дії токсичної дози хімічних сполук; т. захворювань хімічної етіології, які виникають при довготривалій дії токсичних речовин; наркологічна т., що вивчає механізм хворобливої залежності людини від деяких видів токсичних речовин (наркотиків) та розробляє засоби боротьби з цим явищем; т. ліків (гострі та хронічні захворювання) визначає широту терапевтичного індексу ЛП, їх побічну та шкідливу дію на організм, а також розробляє засоби запобігання та лікування отруєнь ліками; 4) спеціальні види т. вивчають отруєння людей і тварин в особливих умовах або обставинах при дії різних видів токсичних речовин: військова Т.; авіаційно-космічна Т.; судова т. та ін. Ці види т. містять елементи теоретичного, гігієнічного та клінічного напрямків. Практичне значення Т.: вирішує широке коло завдань із залученням знань і методів дослідження багатьох суміжних природничих наук, особливо загальної та органічної хімії, біохімії, фізіології, імунології, генетики тощо. Її основний методичний прийом — експеримент на тваринах, ретельно спланований і технічно добре обладнаний для вивчення дії отрут на рівні організму, систем органів, клітин, субклітинному та молекулярному рівнях.
Бондар В.С., Маміна О.О., Степаненко В.І. та ін. Основи токсикології. — Х., 2002; Лужников Е.А. Клиническая токсикология. — М., 1999.